В. Гадба, В. Сабов, Г. Глюк в Москві, 1956 р
Колективна виставка закарпатців в Києві була приурочена 10-й річниці возз'єднання краю з УРСР. Показово, що в експозиції були представлені тільки твори, написані в перші повоєнні десятиліття. Серед корифеїв були представлені і молоді художники - Е.Кремніцкая, П. Бедзір, Ю. Сташко, А. Іван, І. Шутєв, В. Габда та інші. Учасниками обговорення київської експозиції були маститі радянські художники Олександр Пащенко - член-кореспондент Академії мистецтв СРСР, ректор Київського художнього інституту; Василь Касьян - народний художник СРСР, Борис Фогель - професор Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна, а також Тетяна Яблонська, Сергій Отрощенко, Микола Глущенко, мистецтвознавець Леонід Владич.
У великих виступах звучало прихильне ставлення до творчості закарпатців. Серед недоліків відзначали панування жанру пейзажу і декоративності, що «відхиляється від традицій російської та української школи живопису». З ТЕКТ стає зрозумілим, що під терміном «декоративизм» закарпатським художникам закидалися ознаки європейських напрямків першої половини ХХ ст., А в деяких виступах цей термін прирівнювався до формалізму. Однак в промовах художників, формування яких відбувалося за межами СРСР (Б. Фогель, М. Глущенко) звучав конструктивний аналіз і виділення самобутніх рис живопису Закарпаття і що найважливіше, об'єктивна оцінка творчості А. Ерделі, якого в 1949 році публічно звинуватили в космополітизмі і формалізмі.
Л. Владич: «... Разом з Бокшаєм Ерделі енергійно боровся за об'єднання національної школи живопису в Закарпатті. Але він глибоко помилявся, думаючи, що формалістичне мистецтво і теорія «мистецтво для мистецтва» можуть стати грунтом, на якій виросте ця школа ... Ідейно-творча перебудова була для нього досить складною, адже його художні погляди ніколи не були даниною моді, а наслідком глибокого переконання ... Деякі з місцевих критиків, не розуміючи, очевидно, всю складність цієї перебудови маститого художника, а головне - цілком очевидних ознак цієї перебудови поспішили зарахувати Ерделі до космополітів ».
Б. Фогель: «Головні висловлювання критиків, а також заперечення у виступах полягають у тому, що живопис закарпатців відхиляється від традицій російської та української школи живопису, в ній панують декоративні елементи. Деякі товариші стверджують, що взагалі ризиковано навчатися у закарпатських художників, а виставка може навіть збити з правильного шляху ...
... У закарпатських художників своєрідна художня форма творів і помилка багатьох критиків не в тому, що вони відзначають недоліки цієї форми, а то, що вони думають про них формально в бюрократичному сенсі цього слова. Правильна ця форма або неправильна? Передова школа російського живопису - це велика школа, але хіба хибними є ті твори, в яких оцінюється вплив і інших шкіл.
... Хочу підкреслити художню своєрідність виставки. Це яскравий прояв декоративного елемента в більшості творів, яке найбільш характерно для закарпатських художників. Це відрізняє їх від інших художників, і в цьому одна з своєрідних рис їхньої творчості. Нехай мене не дорікають, що я механічно відривати від форми і змісту ... Якщо декоративність є однією з відмінних рис, то її розкриття - один із секретів її різноманіття і своєрідності ".
С. Острощенко: «За останні роки у закарпатських художників багато досягнень ..., але мені здається вони кілька і втратили. Можна відзначити такого цікавого художника як Манайло. Я бачив у нього вдома такі твори, стає прикро, як він збився зі свого шляху - зайнявся тим, до чого його не зовсім тягне. Мені здається, він розгубився ...
... Хочеться сказати ще про Ерделі, якого можна поставити поруч з кращими художниками. Це такий багатий за кольором і колориту художник і нам важливо повчитися у нього. Якщо вдасться влаштувати виставку творів Ерделі, то ми повніше познайомимося з його мистецтвом. Художник останнім часом трохи заплутався: він почав пристосовуватися, і це у нього не вийшло.
... І такого художника як Манайло теж потрібно високо цінувати ... Помилковою є думка, що декоративне мистецтво нижче станкового. Це високе мистецтво і не можна стверджувати, що воно збіднює художника. Правильно було сказано, що це не формалізм. Не можна називати декоративне мистецтво формалістичним.
У мене таке враження, що ужгородці злякалися чогось і втратили багато цікавого, що мали раніше. Мені здається, що не потрібно нам нав'язувати своє, а потрібно їм надати більше свободи для роботи ».
Як бачимо, у багатьох речах звучала підтримка закарпатських художників і пояснення своєрідності їх декоративного мислення, є «прагненням до багатої гамі і широкого діапазону». Під час обговорення, з особливою увагою були проаналізовані твори Ерделі, Бокшая, Шолтеса, Манайла та інших художників, чиє творче кредо сформувалася в дорадянський період.
Вже 21 червня 1956 відбулося обговорення виставки в Москві. У столиці закарпатське мистецтво представляло 28 художників (живопис - 105, графіка (акварель, малюнок) - 13, скульптура - 8). На відміну від київських колег, московські художники, серед яких вчений секретар Московського союзу радянських художників Кравченко К. С., ПРОФЕСОР Бабенчиков М. В., мистецтвознавець А. Членів М. були відвертішими в аналізі представлених творів, серед яких також переважали пейзажі. Показово, що в цьому не побачили «наївною описовості або географічного опису», проте зазначали велику силу любові до рідного краю, яка виходила від картин. «Народність теми - ось що визначає зміст усіх картин, представлених на виставці, то це пейзаж, натюрморт, композиційне твір ... Здебільшого вони вийшли з глибин народних мас, ніколи не відривалися від рідної землі ... Художники Закарпаття плоть від плоті свого народу, виразники його прагнень, настроїв, пристрасті і надії. І на природу, і на людину вони дивляться його очима, живуть і творять разом з ним ... У Закарпатті немає будинків творчості або творчих баз: художники йдуть на Верховину, в гори і роблять це круглий рік, вичікуючи літню погоду, просто живуть в досить суворих, аскетичних умовах вельми далеких від «санаторних», розділяючи зі своїми щирими господарями їх печалі і успіхи, піклуючись про їх інтересами і повсякденним життям », - зазначав у доповіді К. Кравченко.
В аналізі виставки особлива увага приділялася умовам виникнення і формування закарпатської школи живопису. На відміну від київських колег, московський критик А. Членів зазначив датування виникнення живописної школи Закарпаття в 1920-х і її досягнення в цей період, що розходилося з загальноприйнятою думкою про її динамічному прогрес в радянський період. Мистецтвознавець сміливо назвав крайову художню школу «потужної реалістичною школою живопису в Європі 1920-х рр.». Чи не вперше в радянській мистецтвознавчої практиці бачимо позитивне сприйняття дорадянського досвіду закарпатської школи живопису. Критик виділяв їй місце на союзної мистецькій мапі, акцентуючи увагу на її самобутності.
А. Членів «Слава закарпатської школи справа проста. Коли дивишся на ці надзвичайно щирі твори, на ці кольори - серце радіє. Але є одна річ, з якою я не можу погодитися з Кравченком. Це підкреслення того, що закарпатська школа отримала можливість розвиватися тільки тоді, коли потрапила в радянську Україну, а до того переважали формалістичні бродіння. Цю тезу я зустрічаю в пресі не раз. Я змушений був читати, що в творчості Бокшая благотворно позначилося вплив А. Герасимова, Яблонської і т. Д. Мені здається, що це зовсім не так.
На жаль, є така думка, що ця школа розвивалася тільки після того, як художники приєдналися до нас. Але мені здається, що воно занадто перебільшено. Навпаки, саме створення національної реалістичної школи в 1920-х роках, в умовах розгулу формалізму і кризи в Західній Європі, надзвичайно цікаво і показово. Дійсно, і в закарпатській школі були формалістичні впливу, але мені важко назвати ще одну такої реалістичної сили школу, яка була створена в Європі в 1920-х роках.
Я не хочу стверджувати, що знайомство зі скарбами Державної Третьяковської галереї було б шкідливим для художників, це безумовно принесло б користь. Але не думаю, що Бокшай був таким непідготовленим, що нарешті став на міцний шлях. Помилково вважати, що творчість А. Герасимова, Т. Яблонської вплинули на творчість цього художника. Не думаю, що пихатий академізм А. Герасимова міг на когось вплинути. НАВІТЬ у Яблонської, яка є живим майстром, хорошим художником, не впевнений, чи повинен вчитися Бокшай. Ймовірно, навпаки: Яблонської не завадило б повчитися у Бокшая.
... У нас є Академія мистецтв, оргкомітет, які вважають себе хранителями священного вогню реалізму, який потрібно по розподілі розподіляти серед периферії і досягати розквіту. Насправді це досягається зворотним шляхом: розквіт починається знизу, від звернення художника до життя. Ідея про те, що Ужгороду обов'язково потрібно вчитися у Ленінграда чи Києва абсолютно хибна. Повинно бути взаємне збагачення: ужгородцям корисно повчитися у киян чи москвичів, але в тій же мірі, як киянам і москвичам корисно повчитися у ужгородців. Основа нашого мистецтва в підкресленому рівність кожної обласної школи. Не хочу сказати, що кожен географічний пункт рівноправний, але ніякого підкреслення впливів однієї школи на іншу не повинно бути.
Я висловлюю захоплення наполегливістю ужгородців, які категорично відмовилися приймати парадний академізм за реалізм, хоча він їм насаджувався ... Створюється враження, що київські художники, які прийшли в Закарпатті, зіграли роль варягів, які прийшли на неосвічену периферію ... ».
Аналізуючи стенограми обговорень двох важливих в історії закарпатського живопису виставок в Києві і Москві, відзначаємо різницю в сприйнятті мистецтва найзахіднішої області України.
Слід зауважити високу ступінь свободи в московському обговоренні, де відзначався негативний формалістичний досвід закарпатців. Навпаки: їх досягнення позиціонувалися з точки зору реалістичної школи живопису.
Зв'язок з традиціями народного мистецтва аж ніяк не перекладався в площину декоративності і розглядався як важлива складова, яка визначила одну з характерних рис художньої школи краю.
Імпрези закарпатських художників в Києві і Москві зіграли потужну роль у формуванні іміджу крайової школи живопису. Обидві виставки мали багатющу пресу, де робилися перші в радянському мистецтвознавстві спроби осмислити своєрідність закарпатського мистецтва, хоча в теоретичному плані не мали особливої цінності. Важливість цих статей була у відродженні жвавого інтересу творами художників Закарпаття, в своєрідною їх легалізації або навіть реабілітації в радянському мистецтвознавчому дискурсі. Радянське мистецтвознавство возз'єднав обидва покоління художників закарпатської школи - А. Ерделі та Й. Бокшая як батьків-засновників і їх учнів - А. Коцку, А. Борецького, С. Шолтеса, Е. Контратовича та інших в якості «перших художників, вихованих в рідному краї, а не в Будапешті, Відні чи Празі». Через десять років після возз'єднання з УРСР термін «закарпатська школа живопису» став звичним серед радянських критиків, а про художників почали все частіше писали у фахових виданнях Москви і Києва.
| Переглядів: 1027
| 06.04.2016, 22:55 |
